Протягом тривалого часу наші предки складали твори словес­ного мистецтва, коли ще не вміли писати. Століттями люди передавали їх одне одному усно — із вуст в уста, із покоління в покоління. Усна народна творчість, або фольклор (від англій­ського folk-lore — народна мудрість, народне знання), — це тво­ри, які виникли в сиву давнину і передавалися в усній формі. До усної народної творчості належать народні пісні, думи, казки, міфи, легенди, перекази, байки тощо. Твори усної народної творчості нерозривно пов’язані з жит­ тям, думками та прагненнями народу. Перші фольклорні твори з’явилися під час виконання трудових дій. Люди працювали, ви­конуючи ритмічні рухи, і викрикували ритмічні вигуки. В цей час кожен відчував себе частиною єдиного колективу. У людини покращувався настрій, і вона ставала сильнішою. У давнину в складанні творів словесного мистецтва брали участь не одна особа, а багато людей. Як це відбувалося? Тала­ новита людина створювала пісню чи казку. Якщо цей твір при­ падав до душі, його запам’ятовували і переповідали або співали іншим. Наші предки могли частково змінювати зміст, доповню­ вати й удосконалювати його. Так виникали варіанти того самого твору. Отже, фольклор — творчість колективна, і йому влас­тива варіантність. Пізніше, паралельно з фольклором, виникає художня літе­ ратура. Це стало можливим з появою писемності. В Київській Русі ченці при монастирях почали писати літописи. Літопис — це оповідання, у якому розповідь велася за роками (літами). У літописах описували переважно життя і вчинки князів. Літописи є пам’ятками літератури й історії. Твори усної народної творчості та літописи є першими зраз­ ками словесного мистецтва. Вони передають уявлення наших предків про світ, вчать любити Батьківщину й виховують висо­ кі моральні якості. З виникненням письма мистецтво слова, що існувало в усній формі, розвинулося в художню літературу.