Зміст
Вступ……………………………………………………………………………….3

Будова дна Світового океану…………………………………………………….4

Відклади дна Світового океану…………………………………………….……6

Висновок…………………………………………………………………...….....10
Список використаної літератури…………………………………………….....11

Вступ

Сукупність водних просторів океанів і морів, які займають 361 млн. км2 або 70,8% поверхні Землі, називається Світовим океаном. Він об’єднує чотири океани: Тихий, Індійський, Атлантичний та Північний Льодовитий, а також окраїнні і внутрішньоконтинентальні моря.

Форма земної кори в межах океану тісно пов’язана з історією походження материків і океанів. На основі даних історичної геології відомо, що колись існували великі материки: Північно-Атлантичний (який включав Північну Америку, Європу і простір, де розташована сучасна північна Атлантика) і Гондвана (яка охоплювала Південну Америку, південну частину Атлантичного океану, Індійський океан, півострів Індостан, Африку, Австралію).

В процесі розвитку земної кори ці материки розкололись. Окремі їх частини опинились нижче рівня Світового океану, і приблизно 200 млн років тому на межі палеозойської і мезозойської ери відбулося занурення великих ділянок земної кори, внаслідок чого площа океанічних западин виявилась значно більшою площі материків. Збільшення на планеті площі океану і глибин западин відбувається й в наш час. Цей процес носить назву “океанізації”. На дні океанів і морів зустрічаються два типи земної кори: континентальний і океанічний.

Рельєф дна океанів і морів значною мірою визначається особливос­тями будови земної кори в їх межах. Океанічна і материкова земна кора мають суттєві відмінності. Материкова кора складається з трьох шарів: осадового, кристалічного (гранітного), магматичного (базаль­тового). Товща осадового шару досягає в середньому 5 км, гранітного - 10-15 км, базальтового - 15 км. Під великими гірськими системами товщина шарів збільшується.

Будова дна Світового океану

У рельєфі дна океанів виділяються наступні планетарні форми: підводні окраїни материків, ложе океану, глибоководні жолоби та серединно-океанічні хребти. До складу підводних окраїн материків входять: шельф, материковий, або континентальний, схил та материкове підніжжя. (Рис.1)

Шельф являє собою підводну, нахилену в бік океану рівнину, яка безпосередньо прилягає до суходолу. Зі сторони океану він обмежується чітко вираженою бровкою. Середня глибина області шельфу становить 200 м, а бровка здебільшого розташовується на глибинах 100-130-200 м і дуже рідко занурюється до 300 м та більше.

Материковий, або континентальний схил являє собою відносно крутий уступ, який простягається від бровки шельфу до глибини 2,0-2,5 км, а місцями і до 3,0 км. Нахил його поверхні становить 3-5°, а в окремих випадках досягає 25° і навіть 40°. Сама поверхня схилу розчленована підводними каньйонами.

Материкове, або континентальне, підніжжя – це полога хвиляста рівнина, яка з’єднує материковий схил з ложем океану. Його ширина змінюється від декількох десятків до сотень кілометрів, а глибина не перевищує 2-3,5 км. Характерною особливістю зони підніжжя є значна потужність осадків.

Такий перехід від континенту до океану, де чітко виражені послідовно розташовані зона шельфу, материковий схил та материкове підніжжя називається атлантичним, або пасивним. Він типовий для північної та південної Атлантики, Північного Льодовитого океану і значної частини Індійського.

Ложе Світового океану представлене здебільшого положистими, або горбистими рівнинами, розташованими на глибині 3,5-6,0 км. Вони ускладнені серединно-океанічними хребтами та іншими підвищеннями. Серед останніх широким розвитком користуються різноманітні вулканічні споруди, як підводні, так і такі, що виступають на поверхні у вигляді островів. Це конусоподібні вулкани з гострими вершинами, або склепінчастої та щитоподібної форми апарати, які здебільшого утворюють гірські ланцюги в межах яких спостерігаються також валоподібні підняття, на яких розташовуються плосковерхі підводні гори, що називаються гайотами, і які також відносять до вулканічних утворень. Між хребтами та різноманітними підвищеннями знаходяться улоговини, які складають основну частину ложа Світового океану.

Океанічні хребти — лінійно-довгасті підняття, розташовані на дні океанів, протяжністю в тисячі км і шириною в сотні тис. км.

Висота океанічних хребтів становить звичайно 1—3 км. Особливо виділяється система серединно-океанічних хребтів загальною протяжністю близько 60 000 км. Окремі вершини їх підіймаються над рівнем океану з утворенням вулканічних островів.

Глибоководні жолоби - Це порівняно вузькі западини з крутими, стрімкими схилами, що тягнуться на сотні й тисячі кілометрів. Глибина таких западин дуже велика. Глибоководні жолоби мають майже рівне дно. Саме в них знаходяться найбільші глибини океанів.

Відклади дна Світового океану

     Будь-який матеріал, що складає поверхню океанічного дна, прийня­то називати морським ґрунтом. Більша частина поверхні дна океанів і морів покрита шаром пухкого матеріалу, який ще називають морсь­кими чи донними відкладами. Інколи на морському дні оголюються корінні породи - скелі чи щільні глини. Морські відклади, які знахо­дяться в зоні дії хвиль, часто називають морськими наносами.

       Донні відклади служать тим екологічним середовищем, в якому живуть бентальні тварини та рослини. Їх можна порівняти з ґрунтами на суходолі - також служать для бентальних організмів джерелом живлення, в них відбувається накопичення органічної речовини, вони утворюють поверхню, на якій поселяються донні організми

     Донні відклади формуються з дрібних твердих мінеральних часток, які називають осадовим матеріалом. Походження осадового матеріалу різне. Частина його представляє собою результати руйнування гірських порід суходолу. Це теригенний матеріал. Він виноситься в океан річками, вітром, кригою (береговим припаєм і айсбергами) або утворюється в результаті абразії берегів і дна.

     Значна частина осадів представлена вулканогенним (пірокластичним) матеріалом. Важливу роль в поповненні осадового матеріалу грає процес відмирання морських організмів, що мають скелети або покрови з кремнезему та вапна. Це біогенний осадовий матеріал.

      Процес утворення відкладів на морському дні досить складний. Опинившись у межах морського басейну, різноманітні продукти руй­нування суші під виливом динаміки моря, морських організмів та ін­ших факторів починають довгий шлях міграції, поки після зміни сво­їх розмірів, складу і властивостей не осядуть на морське дно і не увійдуть до складу поверхневого шару ґрунту.

     Залежно від матеріалу, з якого утворюються донні відклади, вони поділяються на теригенні та органогенні чи біогенні. До теригенних відкладів належать продукти розмиву суші - завислі та донні наноси, які виносяться річками, а також продукти руйнування берегів. Ці відкла­ди займають найближчі до суші простори дна - приблизно одну четве­рту всієї площі дна океану. Органогенні відклади формуються з реш­ток відмерлих планктонних організмів (скелети тварин, черепашки).

     Теригенні наноси під дією гідродинамічних процесів сортуються за крупністю. Поблизу берега відкладаються найбільші фракції (валуни, галька, гравій, пісок). Дрібніші фракції, такі як мул (алеврит), глина (пелит), пісок, течіями виносяться на більші глибини. Основна маса теригенних відкладів у Світовому океані представлена мулами. На дні океану формуються мули особливого хімічного складу та кольору. У високих широтах зустрічається голубий мул, у Тихому та Індійському океанах - синій, біля берегів Південної Америки - червоний, в інших районах океану - сірий, білий, коричневий. Тому часто і назву мулу дають за його кольором.

     Органогенні чи біогенні відклади формуються з решток відмерлих планктонних організмів (скелети тварин, черепашки). Найбільш розповсюджені вапнякові та кремнієві відклади.

     Вапнякові відклади представлені такими різновидностями: форамініферовими і птероподовими. Основну частину форамініферових мулів складають черепашки планктонних форамініфер і особливо глобигерин. Ці мули в Тихому океані займають 34,4% площі всього дна океану, в Атлантичному – 67,2%, в Індійському – 54,3%. Птероподові мули складені з вапнякових залишків планктонних молюсків птеропод і гетеропод. Ці відклади мало поширені – переважно в Атлантичному океані, в Червоному, Середземному морях, в Тихому океані та в Кораловому морі.

     До кремнієвих відкладів відносять діатомові, діатомово-радіолярієві мули та кремнієвогубкові відклади. Діатомові мули – це глибоководні кремнієві біогенні осади, які збагачені опаловими панцирами діатомових водоростей та їх уламків. Найбільш поширені в південних частинах Тихого, Індійського і Атлантичного океанів у вигляді суцільного кільця біля Антарктики, зустрічаються також в деяких затоках (наприклад, в Каліфорнійській). Діатомово-радіолярієві мули – це переважно пелитові мули зі значними домішками теригенного глинистого матеріалу; найбільш поширені в тропічному поясі Тихого та Індійського океанів. Кремнієво-губкові відклади складаються із накопичення уламків “скляних” губок, нерідко виражені пісками; частіше за все зустрічаються на шельфі Антарктики, відомі також в Охотському морі.

    До складу морських ґрунтів входять також у невеликих кількостях еолові (приносяться вітрами з суші), пірокластичні (вулканогенні), хе­могенні(різні конкреції) та космогенні матеріали.

     Вулканогенні відклади пов'язані з надходженням в океан лави, попе­лу, вулканічного пилу з вулканів як на дні океану, так і на суші.

     Хемогенні відклади на дні океану - це результат біохімічних проце­сів на дні та в придонних водах океану. Значний інтерес становлять залізомарганцеві і фосфоритні конкреції. Ведуться дослідження з ро­зробки технології добування таких конкрецій.

     У прибережних пісках деяких частин Світового океану можуть фо­рмуватись розсипи цінних мінералів. В обмежених прибережних мор­ських акваторіях з посушливим кліматом інколи випадають в осад глауберова та кухонна солі.

     Космогенні відклади на дні океану представлені в основному космі­чним пилом, "магнітними кульками", метеоритами.

          Мулисті ґрунти, як правило, накопичуються в місцях з дуже повільним рухом водних мас. Збагачення ґрунтів карбонатом кальцію, з якого багато морсь­ких організмів будує свої черепашки, може бути прикметою теплих вод. Поява в ґрунтах великої кількості залишків організмів, які міс­тять силіцій, характерна для більш холодних вод. Детальне і всебічне вивчення морських ґрунтів є предметом спеціальної науки - геології океану, а в рамках біології океану вони вивчаються як біотоп (місце, де мешкають донні організми).

Висновок

     Океан є головним джерелом зволоження материків та одна з важливих умов життя на планеті Земля. Геологічна роль Світового океану надзвичайно велика.

      Наслідками взаємодії океану, атмосфери та суходолу є перерозподіл тепла, вологи і речовини, а також порушення широтної зональності в розподілі природних компонентів і природних зон.

       Щорічно Світовий океан поповнюється 16 млрд т осадів, які при­носяться річками: 2 млрд т - за рахунок еолових процесів, 2 млрд т - за рахунок вулканогенних процесів, 1 млрд т - за рахунок абразії бе­регів. Космічний матеріал становить лише 10 млн т на рік. Усього ж (з урахуванням біогенного та хемогенного стоку річок) у донні відклади Світового океану щорічно надходить понад 25 млрд т різних осадів.

       Швидкість осадоутворення в океанах дуже мала: в середньому вона вимірюється міліметрами за 1000 років. Швидкість накопичення оса­дів у морях на один-два порядки вище, ніж в океанах.

       Відомості про морські ґрунти мають велике значення для багатьох галузей економіки - мореплавства, будівництва портів, рибної, хімі­чної, нафтодобувної промисловості. Дослідження морських ґрунтів дозволяє отримувати додаткові дані про особливості гідрологічного режиму океанів і морів. Наприклад, якщо на морському дні спосте­рігаються значні скупчення валунів, гальки і гравію, то це свідчить про великі придонні швидкості руху води.

Список використаних джерел

1.     Водные ресурсы: рациональное использование / Под ред. Уша­кова Е. П. - М.: Экономика, 1987. - 126 с.

2.     Водне господарство України / За ред. А. Я. Яцика, В. М. Хорєва. -К.: Генеза, 2000. - 456 с.

3.     Фашевский Б.В. Основы экологической гидрологии. - Минск: Экоинвест, 1996. - 240 с.

4.     Экологический прогноз / Под ред. В. Н. Максимова. - М.: Изд-во МГУ, 1986. - 200 с.

5. Волошин І. І., Чирва В. Г. Географія Світового океану: Навч. посібник для вчителів серед. загальноосвіт. шк. - К.: Перун, 1996. - 224 с.

6. Географія світу: Підручн. Для 7 кл. серед. шк. / В. Ю. Пестушко, В. О. Сасиков, Г. Є. Уварова. - К.: Абрис, 1995. - 288 с.

7. Степанов В. Н. Природа Мирового океана. Пособие для учителей. - М.: Просвещение, 1982. - 192 с.

8. Физическая география материков и океанов: Учеб. для геогр. спец. ун-тов / Под общей ред. А. М. Рябчикова. - М.: Высшая школа, 1988. -592 с.